Історія українського жіночого руху починалася з тих засадничих принципів та ідей, довкола яких почала розбудовуватися концепція українського фемінізму, показавши свою актуальність і тяглість в різні періоди життя української жінки. В середині 1880-х років ХІХ століття Наталія Кобринська, зачинателька українського жіночого руху, заклала основи нового світосприйняття й позиціонування жінки в суспільстві, адаптувавши до національних викликів новітні емансипаційні віяння Європи. Тому її дотепер справедливо вважають однією з найцікавіших європейських феміністок, першою теоретикинею українського фемінізму, яка сформулювала й утілювала його головні засади, спрямовані на формування національно свідомої, освіченої, суспільно активної жінки.
Наталія Кобринська, 1890-і роки
«Питання жіноче занадто глибоко вникнуло в мою душу», — так 140 років тому в листі до Івана Франка заявляла Кобринська про свою перейнятість новочасними феміністичними ідеями. Поступово вона викристалізує їх у своїх фундаментальних публіцистичних працях, які дотепер залишаються історичним підґрунтям жіночого руху: «Про рух жіночий в новійших часах», «Руське жіноцтво в Галичині», «Замужна жінка середньої верстви», «Про первісну ціль «Товариства руських жінок у Станіславові» (усі надруковані в «Першому вінку», Львів, 1887), «Жіноча справа у Галичині» (збірник «Наша доля», Стрий, 1893), «Домашній жіночий промисл» («Наша доля», 1893, у співавторстві з М. Ревакович), «Звістки з заграниці і краю» («Наша доля», 1893, у співавторстві з О. Кобилянською), «Стремління жіночого руху» («Наша доля», 1895, 1896), «Про Нору Ібсена» («Діло», 1900).
Якими ж були головні послання українській жінці від Кобринської? Які ідеї та гасла свого часу лягли в основу українського фемінізму? Як сьогодні ці імперативи промовляють до сучасної жінки?
1. Жіночий рух — складова ширших соціально-культурних змагань.
«Квестія жіноча сягає дальше, вона обнімає всі поля, на яких жінка яко жінка є покривджена: на полі суспільних становищ, оскільки вона від них виключена, на полі вищої культури, а вкінці – на полі права так публічного, як і цивільного, оскільки це право інакше трактує жінок, чим мужчин» [10:25 – 26].
Наталія Кобринська розглядала жіноче питання в контексті широких суспільно-політичних і духовних прагнень жінок до власної свободи, індивідуального розвитку, суспільної видимості. Вона вважала, що заклики емансипації, які зародилися з економічних умов, під впливом європейських демократичних зрушень, мусять розвиватися разом з іншими соціальними справами, а не окремо, бо це звужувало б суть і засади жіночих прагнень. Тому жіноче питання, на думку Кобринської, не має зводитися до вузького розуміння виборювання рівних соціально-політичних прав жінок, а трактуватися в ширшому контексті глибоких соціально-психологічних та культурно-історичних змін у патріархальному суспільстві.
2. Гендерна рівність.
«Взагалі жінки ніколи не виступали проти мужчин яко таких, а лиш проти соціального ладу, того ладу, який мужчин зробив панами, а жінку зіпхав до положення невільниці, виключеної від охорони рівних прав, навіть від науки і матеріальної самостійності» [9:374].
Ідея про рівність чоловіків та жінок була і є основою фемінізму, однак від початків жіночого руху існують міфи про «чоловіконенависниць» і «боротьбу жінок проти мужчин». Уперше питання гендерної паритетности Наталія Кобринська ословила в своєму «Відчиті на зборах станіславівського жіночого товариства» 1884 року, наголосивши: «Заявляю мужчинам, що ми можемо жити з ними спільною думкою для спільної ідеї, а не уважаємо себе лиш за вічних кандидаток до їх серця» [3]. Цією виразною настановою вона відкрито полемізувала з антифеміністичною теорією Ф. Ніцше: «життя рівности не знає і само в собі не є нічим иншим, як кривдженєм і загарбуванєм того, що чуже і слабше» [12:21]. А оскільки слабшою є жінка, то варто «тримати її під ключем, як щось такого, що вже з природи засуджене на рабство і тільки в сильних руках може мати якусь вартість» [12:21]. Наслідування ідей Ніцше спровокувало згодом появу в літературі окремого пласту художнього наративу, в якому головним мотивом є «сила і пристрасть», а жінку трактовано лише як елемент «правдивого сильного мужчини». На противагу цьому український фемінізм від початків послідовно утверджував думку про рівність і суспільно-культурне партнерство чоловіків та жінок. «Мусить так бути, щоби жінка, яко свідома людина станула поруч свідомого чоловіка» (лист Наталії Кобринської до Осипа Назарієва, 1912 р.) [2, Ф. 13, №35].
Іван Франко, 1896 рік Михайло Павлик
Ідеї Наталії Кобринської мали підтвердження в тогочасній реальности:розвиткові жіночого руху в Галичині всіляко сприяли авторитетні чоловіки, такі як Іван Франко, Михайло Павлик, Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Василь Полянський, які не лише особистою прихильністю, але й власними працями пропрацьовували світоглядний ґрунт для емансипаційних ідей і згодом активною підтримували жіноцтво на цьому шляху.
3. Фемінізм як гуманізм.
«Кобринська брала під увагу жінку виключно як людину, а жіночий рух уважала єдиним у той час засобом для піднесення цієї частини людства» [6:3].
Прагнення відродити й утвердити в жінці передусім людину з рівними правами й можливостями для особистісної самореалізації стало вагомим здобутком емансипаційних ідей зачинательки жіночого руху. Якраз у цьому контексті фемінізм був суголосним із гуманізмом.
4. Націоналізм і громадянська відповідальність жінки.
«Жінка завжди і всюди уміла зрозуміти дух свого часу і вимоги своєї суспільності» [13:328].
Національний вектор — унікальна особливість українського жіночого руху, що було зумовлене тривалим періодом української бездержавности й національного гноблення. Тому ідея українського фемінізму від самого його зародження була виразно оперта на національні засади. Здобуття незалежного статусу жінки в суспільному й родинному житті в розумінні Кобринської суголосні з поняттями національного, автохтонного, духовно закоріненого у власній традиції. Звідси тісний зв’язок фемінізму й націоналізму, ототожнення жіночої емансипації та національно-визвольних змагань, що було особливо актуальним в умовах імперськи розділеної України. Зі слів Наталії Кобринської, із зародженням емансипаційного руху «жіноцтво наше на цілім просторі широкої Русі-України почулося до свого існування народного», «інтелігентна жінка наша почулася рівночасно русинкою і чоловіком, упімнулася о свої права національні і громадські» [8:287] (в тогочасній мові слово «русини» уживалося на позначення українців, а «чоловік» у значенні «людина». — Ред.).
У ширшому сенсі фемінізм асоціювався і з державотворчою стратегією, в якій жінці відводилася конструктивна місія творчої громадянки, адже, як вважала Кобринська, «у всіх великих еволюціях людського розвитку жінка брала активну участь» [14:325]. Вчасно реагуючи на національно-патріотичні виклики епохи, «дух жінки» та її громадянська інтуїція були провісниками історичних перетворень та індикаторами життя народу.
Під гаслом національного соборництва 1887 року вийшов у світ жіночий альманах «Перший вінок», проголошуючи головний клич видання ― «В імені нашої національної єдності».
Згодом у міжвоєнний період національна ідея стає центральною в ідеології українського жіночого руху, зокрема виразно прострумовує в публіцистиці Мілени Рудницької: «Служба для Нації була і є одною з провідних ідей українського жіночого руху, з якої він черпає свій етос і своє остаточне оправдання» [16:201].
5. Фемінізм, європейська інтеграція і національна самобутність
«Вихвалюваний так часто європеїзм не повинен полягати на підпорядкуванні нашого духу чужині, на нехтуванні всього, що своє, а якраз на вмілості піднести себе, свою і народну індивідуальність до висоти європейської культури і штуки. А того не досягнемо ніколи, не навчившися берегти прикмети нашої питомої вдачі, не навчившися дійсно справді ”бути собою”» [11:387].
Жіноче питання поставало на хвилях європейського прогресивного руху, пов’язаного, зокрема, зі зміною індустріальних, соціально-економічних та культурних відносин. Тому, спостерігаючи за стрімким поступом жіночого руху в Європі, де він вже давно мав свою традицію, літературу та здобутки, Наталія Кобринська прагнула, з одного боку, перейняти головні тенденції європейського фемінізму, а з другого — пристосувати їх до українських соціально-політичних умов. «Річ се зовсім природна, коли зауважимо, як живо і сильно втягає і нашу суспільність в свої круги сучасний європейський розвій відносин суспільних і економічних» [8:287],― пояснювала вона зростаючий інтерес до жіночого питання в Галичині. Не випадково всі наступні свої феміністичні заходи Кобринська цілеспрямовано проєктує на Європу, взоруючись саме на європейський досвід жіночої емансипації передусім в освітньому та соціально-економічному плані, ставши, зі слів М. Богачевської, «однією з найцікавіших європейських феміністок» [1:17].
На невпинний інтерес Кобринської до світового фемінізму вказують її цікаві студії-огляди, в яких описані досвід та суспільно-правовий статус європейських жінок, ― «Про рух жіночий в новіших часах» («Перший вінок», с. 5 ‒ 25); тенденції жіночого руху в Європі ― «Звістки з заграниці і краю» («Наша доля». Стрий, 1893, с. 79 ‒ 93, у співавторстві з О. Кобилянською). Прагнучи, за Франковими словами, «втягти наше жіноцтво у сферу ідей і інтересів передового європейського жіноцтва» [17:502], Наталія Кобринська ініціювала практику дієвого співробітництва з представницями інших національностей ― чешками, польками, німкенями, з якими спільно подавала петиції до австрійського парламенту про освітні й виборчі права жінок.
Наталія Кобринська всіляко популяризувала європейський фемінізм, запозичувала стильові тенденції Європи у своїй творчості, реферувала й перекладала передові європейські праці та твори, щоб в українські «відносини внести духа європейського». Але сприймала потребу європеїзації передусім як органічний духовий розвиток, шлях формування і самоствердження зрілої нації зі збереженням її самототожности задля розширення інтелектуальних горизонтів. Тому європеїзм Кобринська радила засвоювати у вигляді ментальної формули ― «бути собою» в усіх виявах національного буття: політичному, духовному, культурно-історичному.
6. Жінка і література.
«Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була все вірним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків» [13:328].
Альманах «Перший вінок», вийшов у Львові 1887 р.
Засади раннього українського фемінізму тісно пов’язані з просвітницькими й інтелектуальними гаслами, з намаганням жінки заявити про себе через власне письмо. «Я через літературу дійшла до зрозуміння положення жінки в суспільності» [7:322], ― пояснювала Кобринська зародження своїх емансипаційних ідей. Адже власними феміністичними творами письменниця формувала нову лектуру для українського жіноцтва, прагнучи дати своїм посестрам саме ту книжку, яка на конкретних життєвих прикладах, жіночих долях показувала б іншу сутність жінки, емансипувала в ній багатогранну особистість, спонукала до активного суспільного чину. Не випадково метою першої української феміністичної організації ― «Товариства руських женщин», яку 1884 року в Станіславові (тепер Івано-Франківськ) заснувала Наталія Кобринська, було гасло «розбудження жіночого духа через літературу». Спочатку так і планувалося, що це мала бути жіноча читальня з власним видавництвом, створена з літературною метою. Чому саме література тоді стала найдієвішим способом репрезентації жінки? В умовах української бездержавности, коли мовчали преса й український парламентаризм, коли на Наддніпрянщині діяв ганебний лінгвоцид, письменство ставало важливим ресурсом самореалізації й волевиявлення, ознакою інтелігентності народу. Зі слів Кобринської, «в часах несвободи політичної література буває одно прибіжище вільности» (лист Н. Кобринської до Івана Белея від 11 вересня 1885 р.). Також через літературу жінка могла духовно розкріпачитися, ословити свої почування й потреби, заявити про себе на письмі.
Олена Пчілка і Наталія Кобринська – співредакторки і меценатки «Першого вінка»
За задумом зачинательки українського жіночого руху, саме література мала виконувати важливу консолідуючу роль, зібравши все свідоме «жіноцтво під стяг літератури задля пояснення і поєднання думок» [13:299]. У ширшій державотворчій та національно-історичній перспективі література, на думку Наталії Кобринської, виконувала роль об’єднавчого чинника нації: «Русь-Україна, розділена також політично, в’яжеться з собою при помочі літератури» [13:290]. Це повною мірою продемонстрував вихід жіночого альманаху «Перший вінок», започаткувавши традицію жіночого письма й літературного сестринства та об’єднавши 17 українських письменниць по два боки Збруча.
Альманах “Перший вінок” — сучасне перевидання
7. Жінка і війна.
«Наші можливості такі малі, як наше середовище, але наша праця така велика, як наші цілі» [6:3].
Наталія Кобринська, 1910-і р.
Особисто переживши всі лихоліття Першої світової війни, Наталія Кобринська настановляє пасіонарну українську жінку активно включатися в боротьбу за національну свободу і власну державу, а також розуміти важливість навіть найменшої допомоги фронту. Письменниця морально постраждала в цій війні, ставши жертвою безпідставного доносу зі звинуваченням у шпигунстві, ледве врятувалася від арешту, залишившись самотньою в спустошеному Болехові. Втім у її громадянській свідомості воєнні події збурили й оптимістичну віру у вирішення українського питання. Вже фізично і духовно підтята, вона відмовилась очолити національно-визвольний провід у Болехові, охочіше віддаючись конкретній роботі, спрямованій на допомогу війську: брала участь у грошових зборах і благодійних місіях, виготовляла перев’язувальний матеріал для фронту, радо гостила у себе в хаті січових стрільців, які героїчно відбивали Болехів у російських зайд. Увесь пережитий трагічний досвід війни письменниця ословила в своїй мілітарній новелістиці в циклі «Воєнні новели», зобразивши страшні картини національної мартирології. В цих художніх текстах мотивом фемінности пронизана ідея життєздатної потуги України, здатної піднести тріумфуюче життя над жертвами смерті. У творах Наталії Кобринської ідея порятунку нації є фемінною за своєю суттю.
8. Конфлікт між материнством і громадянською місією.
«…Для переведення своєї ідеї в життя ― я виріклася того щастя, що дає материнство!» [4:6].
Зі слів Ольги Дучимінської, Наталія Кобринська намагалася «давати нові цілі і вартості жіночій душі» [5:15], утверджувати «індивідуальність жіночого духа» чи то в подружньому житті, чи то в особистій самореалізації та інтелектуальному розвиткові. Визначальною цінністю жінки Кобринська вважала її моральну гідність («чистість»), найбільш поціновану в будь-які часи: «Тих жінок, котрі чистість хоронять [бережуть. ― А.Ш.], уважаю здоровим нервом суспільности, котрий хоронить рід людський від комплетної [цілковитої. ― А.Ш.] дегенерації» [ІЛ. Ф. 14. № 771. Арк. 4], ― так епістолярно виявила вона Ользі Кобилянській зміст морального імперативу жінки.
Так само важливим у аксіології жінки, на думку Наталії Кобринської, є материнство. «Вона була переконана, що «кожна здорова жінка повинна мати діти. Кожна має бути мамою» [4:6]. Із погляду сучасності такий вислів є репродуктивним тиском. Але до таких рефлексій Кобринська приходить ціною власного життєвого вибору – відмови від материнства задля громадської самопосвяти, про що дуже шкодувала на схилі віку.
Ольга Дучимінська – найближча приятелька Н. Кобринської
Свою найінтимнішу жіночу таємницю і найбільший душевний тягар письменниця відкриє лише сердечній приятельці Ользі Дучимінській: «Я нікому цього не кажу, але… я свідомо не хотіла бути мамою! Дитина була б мені перешкоджувала в праці, у виконанню плянів великої ціли мойого життя! Я боялася… не хотіла її… Але тепер покутую за це. У мене велика туга материнства… Для переведення своєї ідеї в життя ― я виріклася того щастя, що дає материнство!» [4:6]. Тому в смеркальні роки Наталія Кобринська так горнулася до дітей, раділа щасливому материнству своїх посестер, втілювала в життя ідею створення захоронок (дитячих садочків), щоби полегшити становище працюючих матерів, і постійно наголошувала на цінності й важливості материнського покликання жінки. Ідеї підтримки материнства та інфраструктура догляду дітей розвивалися наступними поколіннями феміністок, щоби жінкам більше не доводилося розриватися в екзистенційному виборі між материнством та покликанням.
9. Бути собою і лиш собою: постулат самостійності жінки.
«В сім і лежить ціла суть так званої жіночої емансипації, щоби жінка не тільки мала право, але й вміла думати і говорити сама за себе, а не була вічно суґестіонована поглядами і думками мужчин» [12:27].
На думку Наталії Кобринської, роль жінки не має бути зумовлена її сімейними обов’язками, а мусить відповідати новочасним реаліям, бути виявом її соціальної активности й інтелектуальної зрілости. Ідея самодостатньої, пасіонарної, успішної жінки, яка вміє «бути собою» і творить себе сама, поступово стає ключовою для нової генерації жіноцтва. Цей виклик Кобринська пов’язувала з набуттям нового суспільного досвіду і громадянської ролі: «Коли жінка була дома, треба було її вивести в світ, але коли вона вже вийшла в цей світ, перед нею стоїть багато обов’язків і зобов’язань» [5:4].
10. Потреба консолідації. Феміністичний оптимізм.
Постулюючи основні засади власної феміністичної концепції в численних програмних статтях, маніфестах, відозвах, Наталія Кобринська визначала актуальну стратегію реалізації емансипаційних ідей через консолідацію українського жіноцтва ― об’єднання в громадські організації, просвітницькі товариства, а також самоорганізаційні форми (захоронки, гуртки, спільні кухні). Тож сам характер жіночого руху асоціювався передусім із намірами полегшити умови жіночого життя. Неабиякої популярності набула так звана петиційна практика колективних звернень жіночих груп до вищих законодавчих органів у відстоюванні своїх освітніх та суспільно-політичних прав.
Однак ідеї фемінізму як світогляду та ідеології не одразу стали прикметою українського жіночого руху, а радше були інспіровані цим рухом. «Зацікавлення фемінізмом було результатом діяльності жіночих організацій, а не чинником їх виникнення. Первісною рушійною силою утворення жіночих товариств є не фемінізм, а задоволення пекучих потреб даної громади» [1:29], ― стверджувала Марта Богачевська-Хомяк.
У трактуванні Наталії Кобринської ідея емансипації ставала новочасним фокусом буття й новою світоглядною настановою, яка передусім мала змінити філософію мислення самої жінки й акценти її суспільного позиціонування. Основні прагнення модерного жіночого руху його лідерка визначила в одній із програмових статей збірника «Наша доля», взиваючи жіноцтво до активного чину й самореалізації. Це і був той феміністичний оптимізм від Кобринської, який утверджував ідею активного поступу жінки і який навіть крізь півтора століття слугуватиме натхненним кличем для сучасного жіноцтва: «Іти крок за кроком, добиватись своїх, прямуючих до вищого розвою людськости прав, поборювати противні пересвідчення, доказувати при кожній нагоді силу і спосібність, дану жінці природою, та здобувати всі становиська, що в’яжуться з новими задачами часу» [15:17].
Ми зможемо! У це щиро вірила Наталія Кобринська, зі «смолоскипом у темряві» торуючи шлях, щоби й сучасні українські жінки могли продовжувати боротьбу та змінювати суспільство.
____________________________
1. Богачевська-Хом’як М. Білим по білому: жінки в громадському житті України, 1884 – 1939. Київ: Либідь, 1995.
2. Відділ рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Далі в тексті при покликанні на це видання зазначаємо номер одиниці зберігання.
3. Відчит пані Наталії Кобринської, виголошений на першім загальнім зборі товариства руских женщин в Станиславові д[ня] 8 грудня 1884 р. // Діло. 1884. №148.
4. Дучимінська О.О. Мої спомини про Наталію Кобринську // Жіноча доля. 1934. №12/13.
5. Дучимінська О.О. Наталія Кобринська як феміністка. Коломия, 1934.
6. Дучимінська О. Те, що знаю й пам’ятаю про Наталію Кобринську // Наше життя. 1951. №12.
7. Кобринська Н. Автобіографія // Кобринська Н. Вибрані твори. Київ: Дніпро, 1980. С. 315 – 323.
8. Кобринська Н. Відповідь на критику жіночого альманаху в «Зорі» // Кобринська Н. Вибрані твори. Київ: Дніпро, 1980. С. 280 – 296.
9. Кобринська Н. Жінка та свобода // Кобринська Н. Вибрані твори. Київ: Дніпро, 1980. С. 370 – 377.
10. Кобринська Н. Жіноча справа в Галичині // Наша доля. Кн. 1. Стрий, 1893. С. 25 – 26.
11. Кобринська Н. Не ходи, Грицю, на вечерниці. Драма Старицького і народна пісня // Кобринська Н. Вибрані твори. Київ: Дніпро, 1980. С. 384 – 387.
12. Кобринська Н. Передне слово // Метерлінк М. Синьобородий і Арияна, або Даремний визвіл: драма в 3 діях / пер. з фр. Львів: Накладом Наталії Кобринської, 1913. С. 3 – 28.
13. Кобринська Н. Про первісну ціль товариства руських жінок в Станіславові, зав’язаного 1884 р. // Кобринська Н. Вибрані твори. Київ: Дніпро, 1980. С. 297 – 301.
14. Кобринська Н. Промова на науковій академії в ювілей відродження русько-української літератури // Кобринська Н. Вибрані твори. Київ: Дніпро, 1980. С. 325 – 328.
15. Кобринська Н. Стремління жіночого руху // Наша доля : зб. пр. ріжних авторів. Кн. 2. Львів: З друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1895. С. 3 – 17.
16. Рудницька М. Українська жінка і завдання жінки // Мілена Рудницька. Статті, листи, документи. /Упоряд. М. Дядюк. 1998. С. 185 – 206.
17. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. К., 1976 – 1986. Т. 41.
